четвер, 24 липня 2014 р.

політичні спічі і психолінгвістика

Давно думала дати волю своєму лінгвістичному "я" і розібрати якусь цікаву промову. Пан Яценюк дав сьогодні чудовий матеріал.

Говорив він так, що навіть у мене щось там біля сонячного сплетіння заворушилося. Говорив він, як директор школи, або як преподобний Джонсон-і-Джонсон із жаданівського "Депеш Моду" — проникливо і спокійно. У залі його слухали тихо і уважно, інколи встаючи із крісел для аплодисментів.

Мені давно набридли наші політики тим, що вони не просто брешуть, а брешуть і навіть не стараються це приховати. Це соромить нашу країну. Скрізь політики як політики, брешуть майстерно, говорять розумні речі, і тільки в нас (ну може ще десь у країнах колишнього совка) вони навіть не стараються не виглядати ідіотами. Але є і винятки, особливо нові обличчя української політичної арени, або напів-нові. Вони проявляють повагу до слухача, намагаючись придумати не таку очевидну брехню.

Свою промову (тепер уже колишній?) прем'єр почав із застереження, що не використовуватиме "дипломатичної лексики". Це мало би приспати нашу пильність і навести нас на думку, що він говоритиме щиро і не намагатиметься нами маніпулювати. Ага, авжеж :)

Проте і справді, не так і багато методів навіювання він застосував. Апелював до відкритих ран народних, ставив себе з нами на один щабель, мовляв, і він теж людина, і йому теж болить. Визнавав недосконалість свою і цього уряду. Казав, що вони зробили усе, що могли (тут, як на мене, трохи збрехав, але нехай уже). Були у нього і "ми", себто уряд, і погані "вони" (Росія, сепаратисти), і спасіння у вигляді Америки.

Його постійні "я" немов промовляли: "Вічно ви, мудаки, намутите, а мені все самому розгрібати. Ось спробував би хоч хтось із вас, бовдурів, вийти на цю сцену і заспокоїти тепер народ. Вони ж, як діти малі, не можуть спокійно спати без казки. Але ж нє, більшість із вас надто тупа, щоб сказати щось путнє і приємне, не підглядаючи у папірці".

Але він не зривався на крик, і був схожий на Акеллу, котрий виконує свою останню пісню, перш ніж піти вмирати наодинці, тому ніхто його не перебивав. Щоправда, вмирати він ще не збирається, ні у прямому значенні, ні метафорично політично. Цією промовою він готує собі хороші рейтинги, респект і уважуху серед нас, українців, і хто скаже, що така промова на це не заслуговує?

Мені, скептику, якось не надто віриться, що саме ці слова були у його серці, але основна думка мабуть була якраз такою. Бо нема чого збиратися щодня за державні гроші і так нічогісінько і не вирішувати. Не хочете працювати — ідіть до біса. Працюватимуть інші.


Немає коментарів:

Дописати коментар