светрики

Цієї осені  моя манія на hoodies & sweatshirts перетворилася на манію на звичайні в'язані светрики. Отак заглядаю до шафи і думаю "треба більше светрів. більше светрів! ще більше светрів!" Два я собі купила, а третій мама дов'язує.

Я ніколи не любила плести на спицях. Мені і гачком нелегко було навчитися, але гачок один. А спиць дві. І з того пішли усі мої проблеми, усі збивання у лицьових-виворітних петлях, повне невміння плести кількома кольорами і повне розчарування в собі як у потенційній майстрині плетіння на спицях.

Але в холодній квартирі, де тільки-но вчора увімкнули центральне опалення, і в холодному університеті, де його ще не увімкнули, усі змерзлі стають твоїми братами. І раптом мені захотілося наплести сотню-дві чоловічих светрів і передати нашим бійцям. Щоб із часточкою мого тепла, бо, попри усю мою самокритику, я все ж вірю, що світло іде від певних людей незалежно від того, яку релігію вони сповідують і чи сповідують взагалі.

Вчитися довго, ще довше і справді плести 100 светрів, значно швидше кинути на рахунок гроші і нехай за них придбають термо. Треба тільки, щоби нас, мікромеценатів, було якомога більше. Бо на державний апарат нема чого сподіватися, вони зайняті виборами, агітацією, потім підрахунком голосів і поділом крісел. А теплий одяг потрібен ще "вчора".

Не замерзніть. Обіймайтесь частіше.

похід на піцу

Ні дня без альма-матер. Вчора я там 10 годин простирчала, але то було чудово. Студенти котрогось із молодших курсів влаштували благодійний ярмарок тістечок, зароблені гроші — на АТО, от я і накупила нам з Насьою пончиків, навіть не спитала її попередньо. Це дуже особливий аспект мого життя — коли ділюся з кимось їжею, коли дбаю про те, щоб хтось був неголодний. Нася часто ділиться зі мною останнім бутербродом/сирником/налисником, я не можу не відповідати взаємністю.

Сьогодні ми з нею занесли у шпиталь деякий одяг, який збирали студенти ІІФ, і пакет не розпроданих учора солодощів. А потім пішли на піцу. Я не знаю, скільки пудів солі ми з нею з'їли, особливо при тому, що обидві стараємося сіллю не зловживати, але от піци ми з'їли за 4 роки огого. Нася взагалі досить особлива моя подруга, бо я вже дозволяю собі на неї кричати)) Шоб ви знали, я кричу тільки на своїх домашніх, на малу і от ще на неї. А так то я дуже неконфліктна і стримана.

У піцерії зі мною привітався один хлопчина, колишній пацієнт шпиталю. Казав, що скоро має туди знову повертатися, запрошував заходити. Це ж ніби нормально, людина вдячна, що до неї хтось навідувався, і не забуває цього. Це ж так наче має бути. Але для мене це достобіса особливий момент.

Це направду дивовижно: мало того, що вони ризикували своїм життям за нас, за нашу країну, вони ще й у шпиталі дають якесь таке світло. Просто підіть і переконайтеся. Найцікавіше, що вони самі про це не здогадуються.

Всі ці історії варті того, щоб розповідати їх своїм дітям.

торренти

Мене сьогодні спитали, чи купила би я щось на Amazon.com. А ще у нас на кафедрі є містер Duane Hettich (якщо він потрапить на цей запис із Google+, сподіваюся, йому буде приємно, що я його згадую). Так от він нас запитував "Невже увесь софт в Україні крадений?"

Як автор, я дуже поважаю авторське право. Принаймні завжди борюсь за те, щоб якийсь твір чи вислів не приписувався помилково іншій людині. Бо не хотілось би мені побачити чуже прізвище під власним віршем чи оповіданням.

Але що там з покупками? Я поки не готова тратити аж стільки на книги чи музику. Тим більше, якщо є торренти. І тут я згадую бойкот російських товарів) У нас модно бойкотувати Валерію, бо вона проросійська і антиукраїнська. У мене трохи інша причина не слухати її пісень — вони просто видаються мені дурними. У нас люблять Макаревича, бо він проукраїнський. Я люблю пісні Машины времени ще з міленіуму)

Сьогодні мені близькими по духу є слова пісні гурту Смысловые галлюцинации - Пока это кажется важным. Бо дійсно, з часом щось перестає бути тобі важливим, на передній план виходить інше. Я поняття не маю, яка позиція у гурту щодо України. Я не стану купувати їхні диски, ані диски жодного іншого російського виконавця. Зізнатися чесно, то навряд я придбаю диск когось із українських виконавців. Колись я стану багатою і буду підтримувати українське матеріально, а поки що надаю моральну підтримку.

І, оскільки вже заговорили про торренти і зміну важливостей із плином життя, то от вам мій вірш:

поки ти качаєш із торрентів серіали,
десь у джунглях падає одиноке дерево,
поки ти заварюєш чай з пакетиків,
гусінь перетворюється на метелика.
поки твої пальці вибивають слова по клавішах,
у твоєму саду дозрівають яблука.
ти сидиш щовечора під цією лампою,
але тільки прислухайся: вони падають.
поки ти пишеш рідним листи самотності,
листи жалю за тим, що ніколи не вернеться,
твої яблука пахнуть прілістю
і кидають у землю зерна.
поки ти щасливий водиш дітей до школи,
десь у тропіках падає останнє дерево.
гусінь точить твої одинокі яблуні,
загортається в кокон, стає метеликом.
ти приходиш з роботи і дивишся серіали,
а за вікнами — темно.
а за вікнами сад, облітає цвіт, скоро будуть яблука,
вже з десяток літ як листи про минуле не пишуться,
ти приходиш додому, тебе тут чекає щастя,
тож чого журитися?
і планета летить, ніби яблуко з гілки,
падає безперервно у центр галактики.
залишивши по собі зерна, зробивши усе, як слід,
ти теж падаєш, ніби всохла яблуня.