шпиталь

трохи схалявлю і таки закину в проект. бо це мій день в Україні сьогодні

лайка

Сьогодні я дивом не вимкнула будильник о 10 і не заснула ще аж до обіду. Полізла у фейсбук з телефону глянути оновлення і зависла на одному. Жіночка (якось дивно називати цю особу дівчиною, дівчата у моєму розумінні або роблять дурниці, або мовчки спостерігають, як їх роблять інші) бідкалася, що нація скочується в канаву, бо мало не на кожному кроці бачимо абревіатуру "птн пнх". З одного боку, якийсь сенс у її словах був. Завжди вважала, що вербально ображати ворога — це вияв того, що більше ні на що краще ти не здатен, не можеш із виразом благородної зневаги на фейсі пройти повз або ж, як справжній чоловік, щиро і відверто начистити йому пику. Собака, який гавкає, ніколи не кусає, чи як...

З іншого боку, "птн пнх" — це вже мем, його просто так не викорінити, потрібно знайти щось гідне натомість. І так воно і станеться з часом. Коли всі ті емоції, вкладені у перше "птн пнх", перестануть нас боліти. Крім того, ця лайка уже стала символом. Все менше фокусуються її вживачі на ймовірності донесення її до адресата. Все більше людей використовують цей хештег просто аби відчути себе частиною однієї великої ідеї.

Та й узагалі, як для звертання до особи такого рівня, ми вже й так окультурили цю фразу далі нікуди. Усе інше було би просто брехнею.

Власне, я навіть не знаю, куди йому краще піти: туди, куди ми посилаємо його зараз, чи до дідька, згідно з давніми традиціями української лайки. Зрештою, думаю, він побуває і там, і там.

кляті москалі

Почему вы так ненавидите русских?

Втомлюєшся пояснювати, що не всі ми відчуваємо щось, що можна кваліфікувати як "ненависть". Втомлюєшся пояснювати, що не всіх "рускіх", і що виключення становлять не тільки русобандерівці. Моє повідомлення — не мовою адресата, тож навряд воно дійде. Та навіть якщо воно і втрапить на очі тому, кому дійсно варто би це прочитати, його все одно не захочуть зрозуміти. Таке...

Але я напишу його не для того, щоб змінити чиюсь свідомість, а просто щоб зафіксувати ідею. Отож, чому ми їх "ненавидимо"?

Просто: за черствість. За те, що у нас війна, а їм весело. Мовляв, "доскакались на майданах?". Ні крихти співчуття.

Ні крихти співчуття — це, як на мене, ознака слабкості. Радіти з чужого горя — це ознака страху. Це вірус "я ж казав". Це несвідомий пошук виправдань собі і своєму боягузтвові. Вони б не наважилися вийти на протест, і тепер є ще одна відмовка.

Ні крихти співчуття. Навіть до своїх. Russian spy arrested In Kiev (Ukraine)

"І я не я, і хата не моя, і російських солдатів серед сепаратистів немає". То що, розчиняти тіла в кислоті і ні слова матерям? Був у матері син — і просто так собі зник. Зручно. Навіть допомоги родичам загиблих платити не треба.

Ніяка допомога не компенсує це горе. А люди — скрізь люди, окрім тих, що не мають співчуття ані до співвітчизників, ані до жителів сусідньої країни.

Насамкінець, скріншот із фейсбуку:

https://www.facebook.com/photo.php

терористи

Десь фейсбуком бігала авторитетна думка, мовляв, АТО виходить на фінішну пряму, тож варто очікувати хвилю терактів великими містами України — останні потуги агонізуючого звіра днр-лнр. Порошенко відмінив гучні святкування Дня незалежності. Хоча то радше щоби не відміняти в останній момент через жалобу. Часи у нас такі — мусимо постійно відміняти хороші світлі речі.

У Львові телефонні терористи уже "мінували" десяток готелів за день.

А в мене у Києві дуже близький друг, і я хочу його навідати. І то все таке дурне, які ще теракти? Вони аж ніяк не примусять населення думати, що сепаратисти  — білі пухнасті створіння, жити поруч з якими — одне задоволення. Ну телефонними мінуваннями лякати  — то ще так. А от вбивати мирне населення неприцільно?

А потім думаєш собі, чи не цим вони зараз займаються на Сході? Так, звісно, у них на першому плані  —  українські військові, та і прикрі збіги обставин трапляються, як от з боїнгом, але мирне населення теж гине.

Я хочу бачитися з друзями у різних куточках країни, хочу не боятися за життя хороших людей, хочу святкувати єдине свято, яке має для мене сенс — свято моєї країни. І хто стоїть на шляху до здійснення цих бажань? Купка психів, яких фінансує Путлер.

P.S. Може і добре, що у майданівців не було зброї. Інакше б війна розв'язалася ще раніше і одразу в Києві, тривала би ще довше і смертей було би більше. І вина лежала би на людях, з якими я по один бік, а це уже страшенно тяжко.