зднемтогочогонема | огляд

"зднемтогочогонема" — так написала я два роки тому на своїй сторінці вк

Підліткам властиво бути скептичними саме через те, що інші надто часто думають, що підлітки не здатні тверезо дивитися на світ. Скепсис моїх вісімнадцяти, усе ж, разюче відрізняється від мого сьогоднішнього.

Два роки тому у нас був ярмарок, святковий натовп, кульки, дешева випивка і салют. Цьогоріч у нас є Герої Майдану, війна та її Герої, прощання із загиблим в АТО лучанином, жалоба і безмежна любов. І може немає саме тієї незалежності, і треба, так само як і два роки тому, думати, де брати газ і когось слухати, але є значно більше усвідомленості. Тоді мені не надто вірилось, що ми почнемо рухатися, тепер я бачу рух на власні очі.

Не всі українці разом святкують Різдво чи Великдень, комусь так само не подобаються нав'язані срср традиції святкування Нового року, але усі українці відчувають, що День Незалежності України — це їхнє спільне свято.

Особисто у мене є ще й sense of achievment: ми не просто згадали, що сьогодні можна щось відсвяткувати, ми зробили свій вклад, ми встали з дупи і зробили те, чого вимагала від нас наша любов до своєї країни і до людей. Ось це і є причиною радіти.

Сьогодні прохолодно, але я таки вийду з дому. І обов'язково вдягну вишиванку. Не тому, що модно, а тому, що настрій саме на це.

З Днем Незалежності, українці. Ви — чудові.

втома

Люстрація. Те, заради чого ми стояли на Майдані. Ну добре, я далі луцького майдану не зайшла, але я одна, а стояли мільйони.

Сьогодні лунали заклики блокувати Верховну Раду, щоб примусити їх прийняти закон про очищення влади. Сьогодні було підбито сумні підсумки дня: ми згубили свій запал. І виходить, що брехали собі, кажучи "пора прибрати Майдан, в разі чого ми знову зберемося". Ні, прибирання — правильне рішення, неправильно тільки те, що ми порушили дану собі обіцянку.

Хоча яке я маю право засуджувати тих людей? Я така ж, як і вони. Я втомилася.

Грудень. Коли ми ще не дозволяли собі втоми.

кляті москалі

Почему вы так ненавидите русских?

Втомлюєшся пояснювати, що не всі ми відчуваємо щось, що можна кваліфікувати як "ненависть". Втомлюєшся пояснювати, що не всіх "рускіх", і що виключення становлять не тільки русобандерівці. Моє повідомлення — не мовою адресата, тож навряд воно дійде. Та навіть якщо воно і втрапить на очі тому, кому дійсно варто би це прочитати, його все одно не захочуть зрозуміти. Таке...

Але я напишу його не для того, щоб змінити чиюсь свідомість, а просто щоб зафіксувати ідею. Отож, чому ми їх "ненавидимо"?

Просто: за черствість. За те, що у нас війна, а їм весело. Мовляв, "доскакались на майданах?". Ні крихти співчуття.

Ні крихти співчуття — це, як на мене, ознака слабкості. Радіти з чужого горя — це ознака страху. Це вірус "я ж казав". Це несвідомий пошук виправдань собі і своєму боягузтвові. Вони б не наважилися вийти на протест, і тепер є ще одна відмовка.

Ні крихти співчуття. Навіть до своїх. Russian spy arrested In Kiev (Ukraine)

"І я не я, і хата не моя, і російських солдатів серед сепаратистів немає". То що, розчиняти тіла в кислоті і ні слова матерям? Був у матері син — і просто так собі зник. Зручно. Навіть допомоги родичам загиблих платити не треба.

Ніяка допомога не компенсує це горе. А люди — скрізь люди, окрім тих, що не мають співчуття ані до співвітчизників, ані до жителів сусідньої країни.

Насамкінець, скріншот із фейсбуку:

https://www.facebook.com/photo.php

терористи

Десь фейсбуком бігала авторитетна думка, мовляв, АТО виходить на фінішну пряму, тож варто очікувати хвилю терактів великими містами України — останні потуги агонізуючого звіра днр-лнр. Порошенко відмінив гучні святкування Дня незалежності. Хоча то радше щоби не відміняти в останній момент через жалобу. Часи у нас такі — мусимо постійно відміняти хороші світлі речі.

У Львові телефонні терористи уже "мінували" десяток готелів за день.

А в мене у Києві дуже близький друг, і я хочу його навідати. І то все таке дурне, які ще теракти? Вони аж ніяк не примусять населення думати, що сепаратисти  — білі пухнасті створіння, жити поруч з якими — одне задоволення. Ну телефонними мінуваннями лякати  — то ще так. А от вбивати мирне населення неприцільно?

А потім думаєш собі, чи не цим вони зараз займаються на Сході? Так, звісно, у них на першому плані  —  українські військові, та і прикрі збіги обставин трапляються, як от з боїнгом, але мирне населення теж гине.

Я хочу бачитися з друзями у різних куточках країни, хочу не боятися за життя хороших людей, хочу святкувати єдине свято, яке має для мене сенс — свято моєї країни. І хто стоїть на шляху до здійснення цих бажань? Купка психів, яких фінансує Путлер.

P.S. Може і добре, що у майданівців не було зброї. Інакше б війна розв'язалася ще раніше і одразу в Києві, тривала би ще довше і смертей було би більше. І вина лежала би на людях, з якими я по один бік, а це уже страшенно тяжко.

необхідне зло ₴

Страшенно люблю "Майстер і Маргарита" Булгакова, але говоритиму зараз не про це. А на разі про те, у чому я розбираюся мало і воліла би взагалі мати з цим якомога менше справ.

Йтиметься тут про гроші. Я є прихильником теорії, яку дуже файно описав мій улюблений Жадан (якщо наведете точну цитату, буду вельми вдячна). Словом, там ніби час від часу Космос посилає тобі суму, якраз необхідну, аби ти не загнувся від голоду і холоду, десь якраз у той момент, коли ти саме на краю загинання. Звісно, для реалізації всіх моїх планів банально не_загнутися було би мало, але і так може бути досить весело.

Що виносить мені свідомість, то це думки про те, які неймовірні суми літають зараз країною туди-сюди на різноманітні благодійні рахунки ПРОСТО ТАК. Ну кинули ви 40 гривень на Євромайдан, ну надіслали ви 5ти-гривневу смску на підтримку армії, переказали щось на рахунок Wings Phoenix — то це ж дрібниці! Ви на проїзд у маршрутівках більше тратите.

А тепер уявіть, що у вашому під'їзді те саме вчинили хоча б третина ваших сусідів. А скільки під'їздів у вашому місті? А скільки міст, більших і менших, у нас в Україні? Шалені суми грошей рухаються країною, і ті перші, хто їх віддає, не отримує нічого, принаймні на перший погляд. Ті, хто віддає їх потім, отримують натомість медикаменти, їжу, предмети гігієни, бронежилети і каски... Чи, як дівчата з Три_літ_ра, збірку поезій.

Звісно, хочеться бути трохи менш цинічним, просто радіти з людської щедрості, і не згадувати про мудаків, які кладуть до кишені добрячі шматки тих сум, що ми переказуємо на армію, або про банки, які беруть хорошу комісію.

І якось так виходить, що гроші, це абсолютне зло, через яке ніде немає нормальних політиків, через яке казиться псих-президент сусідньої країни, через яке мовчить світова_свинота, узагалі-то можуть слугувати добру. І не в тому, що ними оплачена куля, яка втрапляє у тіло ворога. А в тому, що ми відкриваємо свої серця і віддаємо, хто скільки може, на справу, яка нас об'єднує.

політичні спічі і психолінгвістика

Давно думала дати волю своєму лінгвістичному "я" і розібрати якусь цікаву промову. Пан Яценюк дав сьогодні чудовий матеріал.

Говорив він так, що навіть у мене щось там біля сонячного сплетіння заворушилося. Говорив він, як директор школи, або як преподобний Джонсон-і-Джонсон із жаданівського "Депеш Моду" — проникливо і спокійно. У залі його слухали тихо і уважно, інколи встаючи із крісел для аплодисментів.

Мені давно набридли наші політики тим, що вони не просто брешуть, а брешуть і навіть не стараються це приховати. Це соромить нашу країну. Скрізь політики як політики, брешуть майстерно, говорять розумні речі, і тільки в нас (ну може ще десь у країнах колишнього совка) вони навіть не стараються не виглядати ідіотами. Але є і винятки, особливо нові обличчя української політичної арени, або напів-нові. Вони проявляють повагу до слухача, намагаючись придумати не таку очевидну брехню.

Свою промову (тепер уже колишній?) прем'єр почав із застереження, що не використовуватиме "дипломатичної лексики". Це мало би приспати нашу пильність і навести нас на думку, що він говоритиме щиро і не намагатиметься нами маніпулювати. Ага, авжеж :)

Проте і справді, не так і багато методів навіювання він застосував. Апелював до відкритих ран народних, ставив себе з нами на один щабель, мовляв, і він теж людина, і йому теж болить. Визнавав недосконалість свою і цього уряду. Казав, що вони зробили усе, що могли (тут, як на мене, трохи збрехав, але нехай уже). Були у нього і "ми", себто уряд, і погані "вони" (Росія, сепаратисти), і спасіння у вигляді Америки.

Його постійні "я" немов промовляли: "Вічно ви, мудаки, намутите, а мені все самому розгрібати. Ось спробував би хоч хтось із вас, бовдурів, вийти на цю сцену і заспокоїти тепер народ. Вони ж, як діти малі, не можуть спокійно спати без казки. Але ж нє, більшість із вас надто тупа, щоб сказати щось путнє і приємне, не підглядаючи у папірці".

Але він не зривався на крик, і був схожий на Акеллу, котрий виконує свою останню пісню, перш ніж піти вмирати наодинці, тому ніхто його не перебивав. Щоправда, вмирати він ще не збирається, ні у прямому значенні, ні метафорично політично. Цією промовою він готує собі хороші рейтинги, респект і уважуху серед нас, українців, і хто скаже, що така промова на це не заслуговує?

Мені, скептику, якось не надто віриться, що саме ці слова були у його серці, але основна думка мабуть була якраз такою. Бо нема чого збиратися щодня за державні гроші і так нічогісінько і не вирішувати. Не хочете працювати — ідіть до біса. Працюватимуть інші.

жити далі

Якщо чесно, я зовсім не знаю, про що зараз хочу писати. Те, що було "темою дня" позавчора, насправді нікуди не зникло, але ми уже понад півроку вчимося жити далі.

Сьогодні півроку виповнюється по страшному вогнехрещеві Майдану. Можна було би підняти питання того, чи знайдено злочинців, чи покарано винних... Але в усіх чудових художніх фільмах нам кажуть, що помста отруює, що треба жити далі. Я не надто в курсі того, як просувається розслідування. Може, мені мало би бути соромно. Та я бачу для себе сенс не у помсті і залякуванні "для профілактики", а у позитивних змінах.

З думок не йде ще один такий дуже влучний, пекучий твіт.
https://twitter.com/TvojaMalanka/status/490253458491326466

Бо насправді, коли щось таке стається, воно не зникає просто тому, що воно було не сьогодні. Цього не виправиш, не зітреш із хронік, не витравиш із пам'яті, хоч навіть тебе особисто це й не стосується. Ти ходиш по магазинах, дивишся фільми, читаєш книжки і п'єш чай, і тобі не псується від того смак життя, але ти і не ігноруєш той факт, не робиш вигляд, що того не було. Бо ти - людина. Не те, що...

Хто його знає, мабуть отак і виглядає наше "жити далі".