метафізика

Люди такі різні і такі схожі. Їм усім потрібно у щось вірити, але жодному з них — нас — не доступна абсолютна істина. Ходимо під цим небом і віримо у те, що чуємо частіше. Наші релігійні, політичні та усілякі інші переконання напряму залежать від нашого оточення.

Наші переконання об'єднують нас в групки. Але кожен додає до ідеї щось своє, якісь трактування чи фільтри. Ось чому ми такі схожі і такі різні.

Зараз в мережі повно розповідей про те, що деякі біженці зі Сходу поводяться дуже нахабно і навіть вороже. Але я бачила іншу сторону. Щотижня бачу людей, які з власної ініціативи ходять на курси української мови. Вони намагаються залишатися позитивними і доброзичливими. Їхні діти малюють малюнки для українських солдатів в АТО. Звісно, всі люди різні, трапляються і мудаки, але ось ці люди — виключно чудові.

Сьогодні натрапила на агітаційний вірш, цитувати не буду, бо він ображає моє почуття прекрасного (і це тільки форма, не зміст). Але загалом ідеться про те, що мирний житель, котрий загинув від сліпої міни, шкодує, що не оборонявся разом із ополченцями днр-лнр.

Перепрошую, та хіба проводилася би зараз АТО, якби тих ополченців не було? І хіба не про те саме зараз думає мирне населення Донбасу? Може я і справді отримую недостовірну картинку із українських ЗМІ. Якщо це дійсно так, якщо я помиляюся — прошу дуже, я відкрита до нової інформації, але лише чітких аргументів і живих свідчень, не голослівних тверджень, не вузьколобих образ і наїздів, не фабрикацій. Кожен охочий може спробувати переконати мене, що українська армія прийшла би нищити самих тільки мирних жителів.

Олексій Жупанський, "Побутовий сатанізм", новела "Послання Деконструктора як точка відліку нового буття". Zum Nachdenken

терористи

Десь фейсбуком бігала авторитетна думка, мовляв, АТО виходить на фінішну пряму, тож варто очікувати хвилю терактів великими містами України — останні потуги агонізуючого звіра днр-лнр. Порошенко відмінив гучні святкування Дня незалежності. Хоча то радше щоби не відміняти в останній момент через жалобу. Часи у нас такі — мусимо постійно відміняти хороші світлі речі.

У Львові телефонні терористи уже "мінували" десяток готелів за день.

А в мене у Києві дуже близький друг, і я хочу його навідати. І то все таке дурне, які ще теракти? Вони аж ніяк не примусять населення думати, що сепаратисти  — білі пухнасті створіння, жити поруч з якими — одне задоволення. Ну телефонними мінуваннями лякати  — то ще так. А от вбивати мирне населення неприцільно?

А потім думаєш собі, чи не цим вони зараз займаються на Сході? Так, звісно, у них на першому плані  —  українські військові, та і прикрі збіги обставин трапляються, як от з боїнгом, але мирне населення теж гине.

Я хочу бачитися з друзями у різних куточках країни, хочу не боятися за життя хороших людей, хочу святкувати єдине свято, яке має для мене сенс — свято моєї країни. І хто стоїть на шляху до здійснення цих бажань? Купка психів, яких фінансує Путлер.

P.S. Може і добре, що у майданівців не було зброї. Інакше б війна розв'язалася ще раніше і одразу в Києві, тривала би ще довше і смертей було би більше. І вина лежала би на людях, з якими я по один бік, а це уже страшенно тяжко.