лайка

Сьогодні я дивом не вимкнула будильник о 10 і не заснула ще аж до обіду. Полізла у фейсбук з телефону глянути оновлення і зависла на одному. Жіночка (якось дивно називати цю особу дівчиною, дівчата у моєму розумінні або роблять дурниці, або мовчки спостерігають, як їх роблять інші) бідкалася, що нація скочується в канаву, бо мало не на кожному кроці бачимо абревіатуру "птн пнх". З одного боку, якийсь сенс у її словах був. Завжди вважала, що вербально ображати ворога — це вияв того, що більше ні на що краще ти не здатен, не можеш із виразом благородної зневаги на фейсі пройти повз або ж, як справжній чоловік, щиро і відверто начистити йому пику. Собака, який гавкає, ніколи не кусає, чи як...

З іншого боку, "птн пнх" — це вже мем, його просто так не викорінити, потрібно знайти щось гідне натомість. І так воно і станеться з часом. Коли всі ті емоції, вкладені у перше "птн пнх", перестануть нас боліти. Крім того, ця лайка уже стала символом. Все менше фокусуються її вживачі на ймовірності донесення її до адресата. Все більше людей використовують цей хештег просто аби відчути себе частиною однієї великої ідеї.

Та й узагалі, як для звертання до особи такого рівня, ми вже й так окультурили цю фразу далі нікуди. Усе інше було би просто брехнею.

Власне, я навіть не знаю, куди йому краще піти: туди, куди ми посилаємо його зараз, чи до дідька, згідно з давніми традиціями української лайки. Зрештою, думаю, він побуває і там, і там.

терористи

Десь фейсбуком бігала авторитетна думка, мовляв, АТО виходить на фінішну пряму, тож варто очікувати хвилю терактів великими містами України — останні потуги агонізуючого звіра днр-лнр. Порошенко відмінив гучні святкування Дня незалежності. Хоча то радше щоби не відміняти в останній момент через жалобу. Часи у нас такі — мусимо постійно відміняти хороші світлі речі.

У Львові телефонні терористи уже "мінували" десяток готелів за день.

А в мене у Києві дуже близький друг, і я хочу його навідати. І то все таке дурне, які ще теракти? Вони аж ніяк не примусять населення думати, що сепаратисти  — білі пухнасті створіння, жити поруч з якими — одне задоволення. Ну телефонними мінуваннями лякати  — то ще так. А от вбивати мирне населення неприцільно?

А потім думаєш собі, чи не цим вони зараз займаються на Сході? Так, звісно, у них на першому плані  —  українські військові, та і прикрі збіги обставин трапляються, як от з боїнгом, але мирне населення теж гине.

Я хочу бачитися з друзями у різних куточках країни, хочу не боятися за життя хороших людей, хочу святкувати єдине свято, яке має для мене сенс — свято моєї країни. І хто стоїть на шляху до здійснення цих бажань? Купка психів, яких фінансує Путлер.

P.S. Може і добре, що у майданівців не було зброї. Інакше б війна розв'язалася ще раніше і одразу в Києві, тривала би ще довше і смертей було би більше. І вина лежала би на людях, з якими я по один бік, а це уже страшенно тяжко.

необхідне зло ₴

Страшенно люблю "Майстер і Маргарита" Булгакова, але говоритиму зараз не про це. А на разі про те, у чому я розбираюся мало і воліла би взагалі мати з цим якомога менше справ.

Йтиметься тут про гроші. Я є прихильником теорії, яку дуже файно описав мій улюблений Жадан (якщо наведете точну цитату, буду вельми вдячна). Словом, там ніби час від часу Космос посилає тобі суму, якраз необхідну, аби ти не загнувся від голоду і холоду, десь якраз у той момент, коли ти саме на краю загинання. Звісно, для реалізації всіх моїх планів банально не_загнутися було би мало, але і так може бути досить весело.

Що виносить мені свідомість, то це думки про те, які неймовірні суми літають зараз країною туди-сюди на різноманітні благодійні рахунки ПРОСТО ТАК. Ну кинули ви 40 гривень на Євромайдан, ну надіслали ви 5ти-гривневу смску на підтримку армії, переказали щось на рахунок Wings Phoenix — то це ж дрібниці! Ви на проїзд у маршрутівках більше тратите.

А тепер уявіть, що у вашому під'їзді те саме вчинили хоча б третина ваших сусідів. А скільки під'їздів у вашому місті? А скільки міст, більших і менших, у нас в Україні? Шалені суми грошей рухаються країною, і ті перші, хто їх віддає, не отримує нічого, принаймні на перший погляд. Ті, хто віддає їх потім, отримують натомість медикаменти, їжу, предмети гігієни, бронежилети і каски... Чи, як дівчата з Три_літ_ра, збірку поезій.

Звісно, хочеться бути трохи менш цинічним, просто радіти з людської щедрості, і не згадувати про мудаків, які кладуть до кишені добрячі шматки тих сум, що ми переказуємо на армію, або про банки, які беруть хорошу комісію.

І якось так виходить, що гроші, це абсолютне зло, через яке ніде немає нормальних політиків, через яке казиться псих-президент сусідньої країни, через яке мовчить світова_свинота, узагалі-то можуть слугувати добру. І не в тому, що ними оплачена куля, яка втрапляє у тіло ворога. А в тому, що ми відкриваємо свої серця і віддаємо, хто скільки може, на справу, яка нас об'єднує.