Читала я ось статтю у ВолиньPost і подумала, що багато чого в цій країні робиться для проформи.
Я не з тих, хто відмовляється від музики навіть у дні особистих печалей, і навіть не з тих, хто обмежується суто "мінорними" композиціями у такі дні. Бо депресувати можна і під "Я не той..." гурту 5'nizza, головне вміти. А ще фрікам на зразок мене навіть Nirvana з усім їх I hate myself & I wanna die можуть настрій підняти. Бо сприйняття — річ суто індивідуальна.
Я не з тих, хто вказує іншим, як проявляти свої емоції. Бо це сфера настільки свята і недоторканна, що чужим, навіть найріднішим — зась. Проте, наскільки я знаю, у нашому суспільстві є традиція у дні жалоби музику не слухати взагалі. Не скажу, що розділяю її, але ж варто бути послідовними: або ви не слухаєте музику у дні жалоби, або ви не маєте жодних претензій до того, яка саме музика звучить.
Мабуть, для мене ця проблема не є істотною, бо я радіо взагалі не слухаю. Навіть у маршрутках ховаюся від зовнішніх впливів за навушниками. Але якщо вам вже так заважає недоречна пісня — перемкніть. Чи ввічливо, без наїздів попросіть перемкнути когось іншого.
А стаття вийшла дуже хорошою. Особливо сподобалося про те, що "мажор" і "мінор" то не зовсім те ж саме, що "веселий" і "сумний".
