Підбивати підсумки дня ще рано, бо після того, як я проголосувала і родичі розійшлися з мого ДН, мені ще залишилося повчити домашнє, а там можуть бути нові осяяння. Проте, занотую тут найголовніше, поки враження ще свіжі:
1) чомусь у повній безсенсовності виборів мене намагалися переконати люди, які хочуть звалити з цієї країни за першої ліпшої нагоди. Їм тут не жити, тож яка їм, власне, різниця, будуть вибори чи ні, і чим вони закінчаться?
2) люди навколо ставляться до виборів як до скачок. А хресики-плюсики-галочки у бюлетенях для них — немов ставки. Коли певна партія (хай і за результатами екзит-полів) проходить у парламент, вони тішаться, немов то і була їх кінцева мета. Але. Пропхати симпатичну вам партію у до Ради мало, треба, щоб вона там ше шось робила. А ще краще, щоб і ви щось робили.
І анекдот в дорогу:
— Лікарю, ну чому на мені всі їздять?!
— А ви сідло зніміть.
Показ дописів із міткою ця країна. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою ця країна. Показати всі дописи
неділя, 26 жовтня 2014 р.
вівторок, 22 липня 2014 р.
ця країна
Зриватись із насиджених місць у пошуках кращої долі мені завжди було важко. Пам'ятаю, як зі сльозами на очах відстоювала своє право продовжувати навчання у рідному місті, а не їхати до столиці. Переїзд до нової квартири дався непросто, досі у темряві здається, що лежу у старій своїй кімнаті.
Чи варто казати, що переїзди до європ і америк у моїх очах не мають жодних шансів?
Серед моїх друзів і френдів досить є народу, що завжди казав, мовляв, треба валити з цієї країни. І зупиняло їх лише незнання мови. Одна із приємних змін-2014: щойно з цієї країни звалив Ян-ич, таких людей поменшало. У них з'явилася надія. Може не на краще, але хоча б на те, що як було, уже не буде.
З усіма цими подіями на Сході стільки людей покинули свої рідні місця, шукаючи не кращого життя, а задоволення базової потреби — у безпеці. З усіма цими страхами мобілізації скільки людей уже шукає шляхи до трудової міграції?
Я не знаю, чи люблю цю країну. Ціла країна — це дуже багато. Я люблю її мову, таку просту і звичну. Я люблю своє місто, його архітектуру в старій частині, його парки і його дахи. Я люблю людей у цій країні, не всіх, звісно, але останнім часом все глибше переконуюсь, що чудових людей багато, значно більше, ніж здається на перший погляд.
І мені, консерваторові, хочеться, щоб так воно і лишалося. Щоб ці чудові люди жили у цій країні.
Чи варто казати, що переїзди до європ і америк у моїх очах не мають жодних шансів?
Серед моїх друзів і френдів досить є народу, що завжди казав, мовляв, треба валити з цієї країни. І зупиняло їх лише незнання мови. Одна із приємних змін-2014: щойно з цієї країни звалив Ян-ич, таких людей поменшало. У них з'явилася надія. Може не на краще, але хоча б на те, що як було, уже не буде.
З усіма цими подіями на Сході стільки людей покинули свої рідні місця, шукаючи не кращого життя, а задоволення базової потреби — у безпеці. З усіма цими страхами мобілізації скільки людей уже шукає шляхи до трудової міграції?
Я не знаю, чи люблю цю країну. Ціла країна — це дуже багато. Я люблю її мову, таку просту і звичну. Я люблю своє місто, його архітектуру в старій частині, його парки і його дахи. Я люблю людей у цій країні, не всіх, звісно, але останнім часом все глибше переконуюсь, що чудових людей багато, значно більше, ніж здається на перший погляд.
І мені, консерваторові, хочеться, щоб так воно і лишалося. Щоб ці чудові люди жили у цій країні.
Підписатися на:
Дописи (Atom)