спостереження на неоригінальну тему

Підбивати підсумки дня ще рано, бо після того, як я проголосувала і родичі розійшлися з мого ДН, мені ще залишилося повчити домашнє, а там можуть бути нові осяяння. Проте, занотую тут найголовніше, поки враження ще свіжі:

1) чомусь у повній безсенсовності виборів мене намагалися переконати люди, які хочуть звалити з цієї країни за першої ліпшої нагоди. Їм тут не жити, тож яка їм, власне, різниця, будуть вибори чи ні, і чим вони закінчаться?

2) люди навколо ставляться до виборів як до скачок. А хресики-плюсики-галочки у бюлетенях для них — немов ставки. Коли певна партія (хай і за результатами екзит-полів) проходить у парламент, вони тішаться, немов то і була їх кінцева мета. Але. Пропхати симпатичну вам партію у до Ради мало, треба, щоб вона там ше шось робила. А ще краще, щоб і ви щось робили.

І анекдот в дорогу:
— Лікарю, ну чому на мені всі їздять?!
— А ви сідло зніміть.

светрики

Цієї осені  моя манія на hoodies & sweatshirts перетворилася на манію на звичайні в'язані светрики. Отак заглядаю до шафи і думаю "треба більше светрів. більше светрів! ще більше светрів!" Два я собі купила, а третій мама дов'язує.

Я ніколи не любила плести на спицях. Мені і гачком нелегко було навчитися, але гачок один. А спиць дві. І з того пішли усі мої проблеми, усі збивання у лицьових-виворітних петлях, повне невміння плести кількома кольорами і повне розчарування в собі як у потенційній майстрині плетіння на спицях.

Але в холодній квартирі, де тільки-но вчора увімкнули центральне опалення, і в холодному університеті, де його ще не увімкнули, усі змерзлі стають твоїми братами. І раптом мені захотілося наплести сотню-дві чоловічих светрів і передати нашим бійцям. Щоб із часточкою мого тепла, бо, попри усю мою самокритику, я все ж вірю, що світло іде від певних людей незалежно від того, яку релігію вони сповідують і чи сповідують взагалі.

Вчитися довго, ще довше і справді плести 100 светрів, значно швидше кинути на рахунок гроші і нехай за них придбають термо. Треба тільки, щоби нас, мікромеценатів, було якомога більше. Бо на державний апарат нема чого сподіватися, вони зайняті виборами, агітацією, потім підрахунком голосів і поділом крісел. А теплий одяг потрібен ще "вчора".

Не замерзніть. Обіймайтесь частіше.

вечори магістра

Ось так плету жовто-сині браслети під серіал про жовтих чоловічків

чи треба ще щось казати?

спам

Йтиметься не про альбом ТНМК, але ви при нагоді його послухайте.


Я, власне, хочу поділитися своїм захватом від нових політичних технологій. Флаєри і газетки — то вже вчорашній день. Тепер вони стукаються до мене додому листами. Ба, більше — телефонують!

Отак дзвонять тобі посеред вихідного дня і кажуть, що представляють певного кандидата до міськради (кілька разів повторюють його прізвище, кілька разів кажуть, від якого він блоку) і що проводять опитування.

Запитання лише одне: "Чим, на Вашу думку, повинен зайнятися кандидат у разі перемоги в першу чергу?" Турботливо надали навіть 4 варіанти відповіді, з яких "г" — "Ваш варіант". Ось так, цікавляться думкою населення же ж)

Щоб не затримувати конвеєр, я навіть відповіла, і навіть чемно сказала "до побачення". Але відчуття, що мною хотіли зманіпулювати, виникло від початку розмови і трималося ще кілька хвилин по її завершенню.

Ну, по-перше, невже хтось іще ведеться на ці трюки? По-моєму, кандидати ідуть на вибори з уже готовою програмою, хіба ні? А якщо ти не знаєш, що тобі робити у тій раді, то чому ж ідеш? Так що у ваше "почую кожного" уже ніхто не вірить.

Замість того, щоб тратити папір на флаєри і засипати громадян своїм передвиборчим спамом, подбайте про електронні версії своїх програм. У мене от план за цей тиждень погуглити, що обіцяють партії, за які я думаю голосувати.

моє українське сьогодні

День народження однієї з двох моїх чудових бабусь збігається у даті зі святом Покрови і днем Української повстанської армії. Бабусі сьогодні 89. Заїхала її привітати і не змогла вирватись від гостинності моїх трьох тіток. Круто, що так зібралися. Дивно, раніше ніколи так не тішилася родині)

Дядько розпитував бабусю про її повстанське минуле. Я розповідала їй про її сваху і сливи . Разом сміялися з того, як все іронічно тепер склалося.

Родичі бувають дуже милими, коли ти вже не дитина. Чи коли ти їх рідко бачиш.

бомжі та гопніки: молода українська література

Day in UA — український ресурс суб'єктивних новин. Мій сьогоднішній допис до блогу виглядатиме дуже схоже на журналістську статтю, але не ведіться. Це все — лише власні враження.

Як автор-початківець, я не можу не тішитися з того, що сучасний літературний процес в Україні відбувається. БО
- мені є, шо читати свого рідного
- мене оточують люди, які читають
- у перспективі я знайду свого читача, хе-хе

У сучасній українській літературі я помічаю змінене ставлення до мови: вона вже не є літературною, вона є інструментом передачі атмосфери, і тому набуває різних форм. Мова книжок відображає те, що діється у головах народу, рівень освіти і культури, особистий чи загальнодержавний, суспільні питання, які хвилюють маси.

Але це не тільки літопис психологічного стану українського суспільства. Мені здається, в ній є і якісь ключі до розгадки, як нам рухатись далі. Бо той, хто зумів поставити запитання, вже знає половину відповіді.

Продовжую поповнювати ваш список літератури молодими українськими авторами. Окрім Олексія Чупи ("10 слів про Вітчизну", "Бомжі Донбасу") раджу почитати ще Павла Коробчука, зокрема новинку — "Священну книгу гоповідань". До нього у мене особливе ставлення, бо він луцький і я не знаю, чи є хоч один вірш у його "Мерехтіло", який би мене не зачепив за якусь струну.

похід на піцу

Ні дня без альма-матер. Вчора я там 10 годин простирчала, але то було чудово. Студенти котрогось із молодших курсів влаштували благодійний ярмарок тістечок, зароблені гроші — на АТО, от я і накупила нам з Насьою пончиків, навіть не спитала її попередньо. Це дуже особливий аспект мого життя — коли ділюся з кимось їжею, коли дбаю про те, щоб хтось був неголодний. Нася часто ділиться зі мною останнім бутербродом/сирником/налисником, я не можу не відповідати взаємністю.

Сьогодні ми з нею занесли у шпиталь деякий одяг, який збирали студенти ІІФ, і пакет не розпроданих учора солодощів. А потім пішли на піцу. Я не знаю, скільки пудів солі ми з нею з'їли, особливо при тому, що обидві стараємося сіллю не зловживати, але от піци ми з'їли за 4 роки огого. Нася взагалі досить особлива моя подруга, бо я вже дозволяю собі на неї кричати)) Шоб ви знали, я кричу тільки на своїх домашніх, на малу і от ще на неї. А так то я дуже неконфліктна і стримана.

У піцерії зі мною привітався один хлопчина, колишній пацієнт шпиталю. Казав, що скоро має туди знову повертатися, запрошував заходити. Це ж ніби нормально, людина вдячна, що до неї хтось навідувався, і не забуває цього. Це ж так наче має бути. Але для мене це достобіса особливий момент.

Це направду дивовижно: мало того, що вони ризикували своїм життям за нас, за нашу країну, вони ще й у шпиталі дають якесь таке світло. Просто підіть і переконайтеся. Найцікавіше, що вони самі про це не здогадуються.

Всі ці історії варті того, щоб розповідати їх своїм дітям.

привіт, світле майбутнє

Про війну я знаю мало. З книжок і новин. От у Ремарка читала, що під час бомбардування вони вимикали світло вдома.

Зараз сиджу без світла, лише з мобільним інтернетом. У будинку поряд теж світла нема. Вікна світяться лише по  той бік проспекту. Вже років з п'яти не боюся темряви, але зараз якось моторошно... У нас світла нема теж через війну. Так, на Луцьк не падають бомби, але якби не кризова ситуація у країні, то нам би не довелося так економити.

І води гарячої нема, лише на вихідних пускають. Дивно це. Одразу уявляю дітей середини 21 століття, як вони це у підручниках історії читатимуть.

Але при цьому всьому. Люди по той берег проспекту) і інші, у кого є світло та інтернет, послухайте Один В Каное - Пообіцяй мені