гра контрастів

Це фото з Мелітополя, де сьогодні прощалися із екіпажем ІЛ-76.

Я не змогла його оминути саме через оті жовті життєрадісні парасольки, які рекламують напій вітчизняного виробника. Дивишся на це фото і почуваєшся цілком вирваним із реальності. Власне, на похоронах завжди трохи відчуваєш, що це не реально. Ти береш участь в обряді, який для померлого, по суті, нічого не міняє. Усі наперед знають свої ролі. І від того рухи їхні здаються тобі якимись ляльковими, а картинка — немов із якогось поганого фільму.

Щось настільки стресове, як втрата близької людини, часто видається нам просто поганим сном. Наступного дня прокидаєшся у звичному настрої, і тільки коли за кілька секунд згадуєш, що відбулося вчора, усвідомлюєш, що воно таки відбулося, насправді, і це вже не змінити.

Похорони потрібні не померлим. Похорони потрібні живим. Щоб попрощатися, усвідомити, що життя вже не буде таким самим, і спробувати якось налаштуватися на функціонування в нових умовах.