жалоба і музика

Читала я ось статтю у ВолиньPost і подумала, що багато чого в цій країні робиться для проформи.

Я не з тих, хто відмовляється від музики навіть у дні особистих печалей, і навіть не з тих, хто обмежується суто "мінорними" композиціями у такі дні. Бо депресувати можна і під "Я не той..." гурту 5'nizza, головне вміти. А ще фрікам на зразок мене навіть Nirvana з усім їх I hate myself & I wanna die можуть настрій підняти. Бо сприйняття — річ суто індивідуальна.

Я не з тих, хто вказує іншим, як проявляти свої емоції. Бо це сфера настільки свята і недоторканна, що чужим, навіть найріднішим — зась. Проте, наскільки я знаю, у нашому суспільстві є традиція у дні жалоби музику не слухати взагалі. Не скажу, що розділяю її, але ж варто бути послідовними: або ви не слухаєте музику у дні жалоби, або ви не маєте жодних претензій до того, яка саме музика звучить.

Мабуть, для мене ця проблема не є істотною, бо я радіо взагалі не слухаю. Навіть у маршрутках ховаюся від зовнішніх впливів за навушниками. Але якщо вам вже так заважає недоречна пісня — перемкніть. Чи ввічливо, без наїздів попросіть перемкнути когось іншого. 

А стаття вийшла дуже хорошою. Особливо сподобалося про те, що "мажор" і "мінор" то не зовсім те ж саме, що "веселий" і "сумний".

прочитала як "терористичні"

Я не надто в курсі, на кого "працює" канал 24, але мені подобаються їхні новини стилем подачі і почуттям гумору. На цій картинці почуття гумору не помітно, все серйозно. Але ви підпишіться на будь-який їх акаунт у соцмережах, і зрозумієте, про що я)

брехня у ЗМІ

Хоч у нас і боряться ніби-то з російською пропагандою, а проте на Світязі на супутниковому ТБ є російські канали. Була там з батьками, вони вмикали їх, щоби послухати, "шо про нас москалі кажуть". А кажуть, направду, маячню, мовляв, влада у нас жорстока, хоче лишити Донбас без гуманітарної допомоги зовсім, виморити їх там голодом фактично, і все в такому ж дусі. То нічого, що у нас тут з усіх куточків України волонтери відправляють гуманітарні вантажі туди? Ну та я зараз не зовсім про те.

Російські ЗМІ брешуть. Але брешуть і наші. Журналісти прагнуть з усього зробити сенсацію, не піднімати паніку, підняти наш бойовий дух і щось там ще. Ага, заробити. Але вони не розуміють одного: якщо є брехня, навіть найменша, то є і ризик, що її буде розкрито. І тоді як вірити українським телеканалам та інтернет-виданням? Хоч їм давно і так нема віри...

У цій інформаційній війні не можна втрачати довіру населення, бо це і буде програшем.

Один мій хороший друг сьогодні сказав: "Може досить вже виховувати націю в тепличних умовах? Пора показати українцям правду, щоб вони звикали до неї." Справді, як можна діяти розважливо, якщо не живеш у реальному світі і тішишся з вигаданих хороших новин?

З іншого боку, на те, щоб приймати реальність такою, як вона є, треба багато сил і міцні нерви. Чи, може, загартування з дитинства. Загалом, треба щось міняти в нашому ставленні до інформації, бо наявна схема починає давати збої.