хіт-парад

Якщо складати хіт-парад мої думок за останні днів три, то це буде:
– концерт у шпиталі
– пісні Скрябіна
– Квантовий стрибок
– грип
– навчання

Наш концерт у шпиталі таки відбувся. І хоча фінальну стадію організації з моїх плечей зняли, але я все одно переживала. Це мені не властиво, але самі посудіть, коли тобі орги кажуть "ну що, Вік, все ж класно пройшло, пра?" Палишся дуже сильно зі своїм хвилюванням перед колегами. Вони через це теж проходили, тому знають.

В мене є країна, я її любив... А я? Я не дуже вмію розкидатися такими важкими словами як "люблю". І не знаю, чи любила я коли-небудь свою країну саме як країну. Однак тут є дійсно прекрасні речі — мої рідні люди, чудова сучасна музика, надзвичайна сучасна література, і слова її мови лягають особливо м'яко у рядки поезії чи прози. А ще дороги, латані і розбиті, а над ними небо, і час в дорозі, щоб подумати.

Раз на скількись там серій у Квантовому стрибку так чи інакше піднімається тема війни. Історія США, хай вона і налічує всього якихось там 400 років, сповнена війнами. До того ж, частіше це були війни далеко не визвольного характеру, як би їх не називали тогочасні ЗМІ. І все ж, у їхніх культурних продуктах пропагується мир, засуджується влада, яка допускає війну. Свобода слова?

Мої домашні грипують. І одногрупники теж. І народ з інституту. Почуваюся таким собі the last one standing, п'ю гарячий чай з імбирем, медом і лимоном, намагаюся не дихати у бік хворих :) У нас зараз така ситуація вдома/в країні/в системі охорони здоров'я, що найкращим лікуванням є просто не хворіти.

Бабуся дзвонить з лікарні і питає, чи я ще за всіма своїми важливими справами не забуваю вчитися. Не забуваю. Навіть на пари ходжу. Навіть домашнє виконую, час від часу. Але сесію я здам на "добре" і "відмінно" — це вже без варіантів) Жовтень на порозі, тайм-менеджмент тепер має вдаватися краще.


Розуму всім щасливим. Радості всім нещасним. (Жадан)

часу немає

Сьогодні мені у плейлісті трапилася пісня Скрябіна "Тепла зима". На фразі "слухай, брат, тут вже давно є шось не так" мурахи пробігли по спині. І взагалі пройняло, як ніколи досі не проймало. Такої реакції на добре знані пісні у мене майже не буває, вони ж приїдаються, ти звикаєш, і вже не ті емоції.

Страшенно хотілося поговорити з однією людиною, розповісти, що зараз на душі. Таке буває, знаєте, чудові люди вриваються у ваше життя, і вам відразу хочеться їх там і залишити, і говорити з ними про таке своє, не перевіряючи їх часом. Бо ж і так знаєш, що вони чудові і не підведуть. На щастя, я вже вмію це бачити і суджу не зі слів, а з учинків. На щастя, такі люди в мене є.

На жаль, ми надто зайняті важливими справами, направду дуже важливими. Добре, що я здатна зрозуміти, шо такі штуки не кинеш просто так, особливо якщо ти чудова людина. Зараз, мабуть, найкраща якість моїх друзів — це здатність зрозуміти, що, хоч я не на зв'язку, але я не зникла. Ще буду. Велике щастя — зібратися після півроку мовчанки, і знову сміятися і говорити, легко і без незручних пауз, так, ніби бачилися вчора.

Сподіваюся, планети десь таки зійдуться правильно, щоб можна було сісти і поговорити із саме_тією людиною про те, як мені неспокійно і чого воно так.

Люблю людей. Люблю українців. Любіть одне одного.