торренти

Мене сьогодні спитали, чи купила би я щось на Amazon.com. А ще у нас на кафедрі є містер Duane Hettich (якщо він потрапить на цей запис із Google+, сподіваюся, йому буде приємно, що я його згадую). Так от він нас запитував "Невже увесь софт в Україні крадений?"

Як автор, я дуже поважаю авторське право. Принаймні завжди борюсь за те, щоб якийсь твір чи вислів не приписувався помилково іншій людині. Бо не хотілось би мені побачити чуже прізвище під власним віршем чи оповіданням.

Але що там з покупками? Я поки не готова тратити аж стільки на книги чи музику. Тим більше, якщо є торренти. І тут я згадую бойкот російських товарів) У нас модно бойкотувати Валерію, бо вона проросійська і антиукраїнська. У мене трохи інша причина не слухати її пісень — вони просто видаються мені дурними. У нас люблять Макаревича, бо він проукраїнський. Я люблю пісні Машины времени ще з міленіуму)

Сьогодні мені близькими по духу є слова пісні гурту Смысловые галлюцинации - Пока это кажется важным. Бо дійсно, з часом щось перестає бути тобі важливим, на передній план виходить інше. Я поняття не маю, яка позиція у гурту щодо України. Я не стану купувати їхні диски, ані диски жодного іншого російського виконавця. Зізнатися чесно, то навряд я придбаю диск когось із українських виконавців. Колись я стану багатою і буду підтримувати українське матеріально, а поки що надаю моральну підтримку.

І, оскільки вже заговорили про торренти і зміну важливостей із плином життя, то от вам мій вірш:

поки ти качаєш із торрентів серіали,
десь у джунглях падає одиноке дерево,
поки ти заварюєш чай з пакетиків,
гусінь перетворюється на метелика.
поки твої пальці вибивають слова по клавішах,
у твоєму саду дозрівають яблука.
ти сидиш щовечора під цією лампою,
але тільки прислухайся: вони падають.
поки ти пишеш рідним листи самотності,
листи жалю за тим, що ніколи не вернеться,
твої яблука пахнуть прілістю
і кидають у землю зерна.
поки ти щасливий водиш дітей до школи,
десь у тропіках падає останнє дерево.
гусінь точить твої одинокі яблуні,
загортається в кокон, стає метеликом.
ти приходиш з роботи і дивишся серіали,
а за вікнами — темно.
а за вікнами сад, облітає цвіт, скоро будуть яблука,
вже з десяток літ як листи про минуле не пишуться,
ти приходиш додому, тебе тут чекає щастя,
тож чого журитися?
і планета летить, ніби яблуко з гілки,
падає безперервно у центр галактики.
залишивши по собі зерна, зробивши усе, як слід,
ти теж падаєш, ніби всохла яблуня.