— Нормально, — кажу,— добре, майора виписують, а з ним так круто говорити було. Але добре, що виписують. Додому, до сім'ї, подалі від нудних лікарняних стін.
— І про що ж ви з ним говорите?
— Та про різне. Про університет, про фільми, про ціни. Уявляєш, ма, його дружина зараз у Вінниці, каже, що там кілограм хорошої свинини коштує ну максимум 45 грн!
— А що він думає про цю ситуацію зі Сходом?
— Що ото стільки треба було гинути і вбивати, щоб вони все одно надали "статус" ДНР та ЛНР. І я з ним погоджуюся.
Я з ним погоджуюся, він мудрий чоловік. Але моя вибіркова увага бере і зосереджується зовсім не на проблемі того, що у нас в країні і досі штучний розкол, і хтось продовжує докидати дров у цей вогонь. Я виокремлюю інше: як там у палаті військовослужбовець говорить із нами про майбутнє, про потребу в освіті і саморозвитку, про цікаві або важкі для сприйняття книги, про ціни у різних містах однієї держави. І як моя мама хотіла би в нього спитати одне: що він думає про ту ситуацію зі Сходом.
Кажуть, безпосередні учасники подій переживають менший стрес, ніж спостерігачі перед екранами телевізорів чи на сайтах новин. Воістину.
Мабуть, говорити про те, що ми всі про це думаємо, немає особливого сенсу. Воно вирішиться явно не через балачки. Воно вирішиться руками тих, хто там, з допомогою вищих сил, які дадуть чи не дадуть нам мудрих лідерів, чи хоча б шанс нам не помилитись у виборі. Вибори — лотерея, на кого б не ставив. Таке.
Є сенс говорити одне з одним. Про літературу чи ціни на хліб насущний, про подорожі і вподобання, про плани на майбутнє. Знати одне про одного щось звичайне, як у нормальних людей. А не прогнози розвитку подій, які від кожного з нас окремо зовсім мало залежать. Тут краще мовчати і діяти.
Іздрик - Молитва
Іздрик - Молитва
а ще послухайте My Own Private Alaska - Speak To Me
Немає коментарів:
Дописати коментар