подорожі у часі

Коли я була маленькою, ну як, десь років 5-6, я мріяла про машину часу, щоб виправляти несправедливості (як я думала), які сталися зі мною. Я тоді дивилася "Квантовий стрибок" по ICTV. За кілька років він знову йшов, і я знову його дивилася. Я по кілька разів передивлялася "Назад у майбутнє" і все думала, що можна було би змінити у минулому. І екранізація "Машини часу" Герберта Веллса мене теж залишила під враженням.

Якби я поверталася у минуле зараз, я би зробила афігєнську передвиборчу кампанію В'ячеславу Чорноволу, він би не загинув у автомобільній аварії, а став би першим президентом незалежної України, і тоді я би переконала хоч його (хоча він, мабуть, і сам так думав) не здавати атомну зброю. Ці маленькі зміни потягнули би цілу низку позитивних подій у нашій державі, і у 2014 ми би не мали війни на своїй території.

Але всі ці "якби" мало допоможуть. Бо вернути час назад не можна, та і де впевненість, що виправлення вплинуть на нас саме так, як нам того хочеться? Люди виявляються не тими, ким здавалися, слова діють не так, як ми очікували, навіть дрібниці втручаються у течію подій і змінюють її.

а знаешь если б я вернулся 

туда где все еще окей

я все наверное бы снова

довел до степени говно

Виходить, все, що ми можемо, це намагатися не повторити своїх помилок. А цього ще треба навчитися.