Ті, хто пишуть вірші — гірші від наркоманів. Бо коли нам довго не пишеться, нас починає ламати і нам здається, що світ розбивається на друзки. Потреба у реалізації своїх амбіцій і творчих планів постає перед реальною загрозою так ніколи і не бути задоволеною. Коли у глухий кут заходить хоча б один твій проект, це вже достатньо важко. Коли таких проектів більше — починаєш сумніватися у доцільності шось робити взагалі.
Все стає якимось прісним і незначним. Ті, від кого перся у підлітковому віці, падають у твоїх очах, ідеї, якими горів, здаються тепер дурними, майбутнє — суцільною чорною дірою без мети і сенсу.
Day in UA — ще зовсім молодий, але дуже амбітний проект. Я не є ідейним натхненником, проте надзвичайно приємно бути тут з самого початку. Ми поставили собі мету писати нову, геть нову, історію України, де не буде фактів, маніпуляції ними, а тільки враження якомога більшої кількості людей, уся амплітуда переконань. Це як в імпресіоністів — зблизька просто купа кольорових цяток, а здалека — цілісна картина. І може ми почуємо інших, і нас почують більше, і якось можна буде не варитися тільки у власному соці.
Може ми почнемо нову історію, де люди мають трохи кращу пам'ять про усі набиті ґулі і не наступають на ті ж граблі. Найскладніше у цьому — не розбитися об "і шо?", не забити тільки тому, що все навколо розвалюється. Війна колись закінчиться, чорні смуги в житті — теж, але ми залишимось, може не всі і не такі, як колись, але які вже будемо. Багато що доведеться починати спочатку, щось можна буде продовжувати.
А щось — ніколи не повторювати. Головне не забути.
P. S. раджу прочитати "10 слів про Вітчизну" Олексія Чупи
Немає коментарів:
Дописати коментар