пацифізм

Я, знаєте, хоч і пацифіст, але як треба можу і відпацифіздити.

Дереш, "Архе" 

Чи не найбільше сутичок стається навколо того, чи силове вирішення — справді вирішення.  Останні місяців 9 у нашій країні ведеться полеміка щодо виправданості застосування сили. Аргументи є і "за", і "проти", і з кожним днем і тих, і інших стає все більше, та жодна шалька не переважить. Ми хочемо миру, просто кожен бачить шлях до нього по-різному.

Моя Настя, яка добре шариться у різній символіці, цієї весни пояснювала мені, що пацифік насправді означає не мир, а не-спротив. Примусило мене задуматись. Виявляється, неспротив не гарантує мир. Інша моя подруга сказала геніальну річ: "ти можеш підставити другу щоку, якщо вдарили тебе, але краще відбивайся, бо наступного разу вдарять твою маму, сестру, сина, когось, хто відбиватися не може".

Я дуже не люблю тему Другої світової. Надто багато спекуляцій залучено. Але якщо вже і сприймати, то через призму чогось такого, як "Час жити, час помирати" Ремарка. Інший бік медалі, де солдати нападника не хочуть війни, розуміють усю її безглуздість і несправедливість. Цікаво, чи є такі зараз тут, точніше, там?

Штука в тому, що війна, яка розпочалася, так просто не закінчиться. Бо ведуть її не солдати, тож якби навіть хтось і практикував неспротив, результат би був десь таким же, як у вищезгаданому романі Ремарка. І не важливо, чи переважує хоч якась із шальок. Те, що відбувається у ріал-таймі, не керується аргументами.