бомжі та гопніки: молода українська література

Day in UA — український ресурс суб'єктивних новин. Мій сьогоднішній допис до блогу виглядатиме дуже схоже на журналістську статтю, але не ведіться. Це все — лише власні враження.

Як автор-початківець, я не можу не тішитися з того, що сучасний літературний процес в Україні відбувається. БО
- мені є, шо читати свого рідного
- мене оточують люди, які читають
- у перспективі я знайду свого читача, хе-хе

У сучасній українській літературі я помічаю змінене ставлення до мови: вона вже не є літературною, вона є інструментом передачі атмосфери, і тому набуває різних форм. Мова книжок відображає те, що діється у головах народу, рівень освіти і культури, особистий чи загальнодержавний, суспільні питання, які хвилюють маси.

Але це не тільки літопис психологічного стану українського суспільства. Мені здається, в ній є і якісь ключі до розгадки, як нам рухатись далі. Бо той, хто зумів поставити запитання, вже знає половину відповіді.

Продовжую поповнювати ваш список літератури молодими українськими авторами. Окрім Олексія Чупи ("10 слів про Вітчизну", "Бомжі Донбасу") раджу почитати ще Павла Коробчука, зокрема новинку — "Священну книгу гоповідань". До нього у мене особливе ставлення, бо він луцький і я не знаю, чи є хоч один вірш у його "Мерехтіло", який би мене не зачепив за якусь струну.